Звістка про дивовижний порятунок ікони миттю облетіла околиці. Цей випадок визнали дивом, знаком опіки над краєм, що потерпав від воєн. Ікона стала для наших земель дорогоцінною реліквією. Дерев’яна церква у Рудках стала місцем паломництва не тільки українців, а й поляків, угорців, словаків.
Ще з давніх-давен український народ з особливою пошаною і любов’ю ставився до Богородиці. Серед іконописців сюжет із зображенням Діви Марії з її сином Ісусом був одним із найпоширеніших. Існувало декілька встановлених церквою її образів: зображення на повний зріст із піднесеними в молитві руками — «Оранта» або «Знамення»; сидячи з дитиною на руці — «Одигітрія» («Провідниця» в житті, дорозі, особливо в морі); сидячи на престолі з дитиною — «Влахернітіса» (від назви передмістя Царграда з церквою Богородиці); з дитиною, яка обіймає шию матері, — «Елеуса» (з грецької «замилування, ніжність») та інші. Серед них досить поширеним був варіант «Богородиця-Одигітрія з похвалою» — Богородиця з Дитям і пророками ліворуч і праворуч та зображеннями піснетворців, Йоакима й Анни внизу. Ці персонажі представляють «похвалу» Богородиці. Особливістю українських ікон такого типу також є те, що в «похвалі» зображені як старозавітні, так і новозавітні персонажі, що символізує поєднання Старого та Нового Заповітів. Зображення пророків, їхнє розташування також мало свій порядок, хоча він і не був строго регламентованим. Важливе значення мають символи пророцтв і фрагменти текстів на сувоях, які тримають персонажі. Ці символи і тексти виражають ідею прославлення Богородиці. Таких ікон, що датуються XV-XVI ст., збереглося дуже мало.
Кілька найдавніших пам’яток іконографічного типу «Богородиця з Дитям і похвалою» — ікони з Підгородців, Грушева, Коростна зберігаються у Львівському Національному музеї. Поміж групи ікон першої половини XVI ст. науковці виділяють три ікони Богородиці Одигітрії з пророками: з церкви Святої Параскеви в Панишах, костелу в Рудках та церкви архангела Михаїла в Берегах Долішніх. Вони виводяться від спільного зразка, найдавнішим наслідуванням якого є ікона з Дмитрівської церкви у Підгородцях. Ікони з Панишів і Рудок відрізняються, проте їх об’єднує колорит.
Ікона Матері Божої Рудківської була намальована темперою на полотні, приклеєного до липової дошки, розміром 137/106 см. Таку ікону можна віднести до типу Одигітрії – Ліворучиці (Провідниці з Дитям на лівій руці). Голова Діви Марії трохи повернута вліво, а її погляд і голівка Дитяти Ісуса звернуті прямо. Ісус правою рукою благословляє віруючих, у лівій тримає згорнутий білий сувій Святого Письма. Богоматір правицею підтримує Дитя, її ліва рука піднята у заступницькому і водночас вказівному жесті, що вказує на Ісуса, як Дорогу життя. «Тип виконання ікони строгий, — розповідає викладач відділення сакрального мистецтва Дитячої школи народних мистецтв Леся Мандрика. — Богородиця не дивиться на Дитя, бо це не звичайне дитя, а сам Бог, а Бога ніхто і ніколи не бачив. Діва Марія вказує нам на Ісуса. Фігура Христа, хоч маленька, але від нього йде сила, він є повновладний. У лівій руці тримає сувій святого Письма, бо Він прийшов нас учити. Правицею Христос нас благословляє. Два складені пальці означають дві природи Христа – Божу і людську, три пальці вказують на Пресвяту Трійцю. Пальці складені так, що утворюють коло – символ вічності. Довкола голови Ісуса зображено хрещатий німб».
Образ виконаний у візантійському стилі. На Марії — багряно-фіолетовий плащ — ознака королівської влади, Богородиця має титул цариці. Червоний колір вказує на вогонь божества, синій – на людську природу. Одяг Ісуса Христа білий, це колір чистоти. Як зазначає п. Леся, ще треба звернути увагу на складки одягу. Їх зображають геометрично, щоби підкреслити іншу природу, інший світ. Зображення ікони твориться від найтемнішого кольору до найсвітлішого, як створення людини.
«Ікона коронована, ця традиція поширена у Західній Церкві, хоч сама ікона відноситься до Східної Церкви», — зауважує Леся Мандрика. Образ оточують постаті 18 святих, які проголошують славу Богородиці з Дитям. Вони зображені в динаміці, у русі. Вгорі — зображення архангелів Гавриїла і Рафаїла. Фон ікони — позолочений, орнаменований квітами і листям.
Важко встановити, до якого часу належить виникнення ікони, немає ніяких згадок у документах, автор її також невідомий. Орнаменти можуть вказувати на кінець XV – початок XVI ст. Святі з Нового Завіту можуть бути опосередкованою вказівкою, що первообраз відноситься до ІХ чи Х ст. Проте, дослідники сходяться на думці, що ікона з Рудок належить до найбільш ранніх пам’яток українського іконопису.
Та дерев’яний храм, у якому знаходилась ікона, часто горів. У 1675 р. костел і плебанію знову спалили, на щастя, знову дивом образ не згорів. У 1655 році почалося будівництво мурованого костелу, яке закінчилося у 1728 році. Споруда костелу Успіня Божої Матері в Рудках об’єднала в собі риси ренесансу і бароко. Разом із баштою — дзвіницею XVIІ -XVIІІ століття становить історико-архітектурний ансамбль і є пам’яткою загальнодержавного значення.
19 серпня 1851 року Папа Пій ІХ надав для Рудок спеціальний відпуст (2 липня, 15 серпня, 2 вересня). До Рудківської святині приходили і прості люди, і вельможні пани, і королі. Відвідав Рудки польський король Ян Казимир, тут молився Міхал Корибут Вишневецький. Ян ІІІ Собеський двічі побував у Рудках: після перемоги над турками і татарами біля Підгаєць і після перемоги під Віднем у 1683 році. Обидва рази привозив багаті дари. Був спеціальний писар, який вів список жертводавців, серед котрих, звичайно, була і родина польського письменника Александра Фредра (він, до речі, був дідусем Митрополита Андрея Шептицького). У своєму творі «Три по три» граф Александер Фредро писав: «Щонеділі приїжджала велика чотиримісна карета, запряжена шістьма гнідими кіньми... Так їхали ми на службу Божу до Рудок».
31 грудня 1917 р. з Ватикану надійшов декрет про коронацію ікони, та військові дії перешкоджали здійснити врочистість. 2 липня 1921 року ікону на 300-річчя її присутності у місті єпископ перемишльський Юзеф Себастьян Пельчар, котрий пізніше був проголошений святим Католицької Церкви, коронував папською короною. На підтвердження цього факту була вмурована у стіну храму кам`яна таблиця, що знаходиться там і до сьогоднішніх днів. На Галичині таких коронованих ікон одиниці.
У роки після Другої світової війни радянська влада продовжувала нещадну боротьбу з релігією. У 1946 році костел закрили, а потім перетворили на склад. Тут зберігали продукти, потім — і міндобрива, у захристії була ветеринарна аптека. Обладнання костелу використовували у світських цілях. Зазнали наруги також труни та останки Фредрів. Над бічними навами був серйозно зруйнований дах святині, тому під час дощу вода руйнувала стіни і підлогу.
Близько 1500 римо-католиків виселили до Польщі. Вони вивезли і частину церковного майна, як читаємо у польських джерелах. Частину коштовностей вивіз до Польщі ксьондз А.Пастерчик, а в 1946 ксьондз Міхал Войтась вивіз чудотворний образ. На радянському кордоні ксьондза Пастерчика, який перевозив воти (дари, складені до ікони), обшукали військові, забрали золото, а срібло з насмішкою розсипали. Ксьондз позбирав срібло з ікони і поїхав до Польщі.
Деякий час Рудківську ікону зберігали в Ланьцуті. Але служба безпеки почала підозрювати місце її перебування, довелося у строгій конспірації переправити образ до Духовної семінарії у Перемишлі. Тут понищену ікону відреставрували.
У травні 1967 р. ксьондз Ігнацій Токарчук запропонував створити санктуарій для Бещад в Ясеню коло Устрик. Влада знала про намір створення санктуаріуму і старалася перешкодити. Від половини червня всі дороги були загороджені міліцією і представниками служби безпеки. 17 червня 1968 року парох з Ясеня ксьондз Ришард Муха таємно, з огляду на політичну ситуацію, забрав з Перемишля образ Рудківської Божої Матері. Святиню загорнули в покривала, сховали під сіно на возі, довезли до Ясеня і зберігали у приватній оселі. 6 липня відбулося урочисте встановлення ікони у храмі, а наступного дня, в неділю, прибув кардинал Кароль Войтила, майбутній Папа Іван Павло ІІ. Відбулася урочиста відправа, ікону проголосили Королевою Бєщад (Бескидів).
13 травня 1989 р. костел у Рудках повернули римо-католицькій громаді, у той день було відправлено першу Святу Месу. 2 липня того ж року, в день санктуарійного відпусту, парафія отримала свого душпастиря кс. Герарда Лірика, уродженця Мостиськ. Вірні разом зі священиком почали відновлення храму: відновили костел ззовні, а внутрішню побілку довелося висушувати багато разів; відремонтували дах і відреставрували дзвіницю, обгородили подвір’я святині. Біля костелу збудували капличку Божої Матері, яка там колись існувала. В 1990 р. переховано тіла Александра Фредри та інших членів його родини. Їхні гроби знаходяться у підземеллі, в каплиці Пресвятої Тройці, зліва від головного вівтаря.
Теперішній храм має три нави. Чудотворний образ Рудківської Божої Матері знаходиться у головному вівтарі майже 400 років. Із 8 бічних вівтарів лише 4 збереглися в оригінальному стані. Біля вівтаря Хреста Господнього у стіні розміщений автентичний камінь зі Святої Гори Кальварії. З лівої сторони головного вівтаря знаходиться оригінальний амвон другої половини XVII ст. у вигляді човна. Вежа біля костелу колись мала великий годинник, але він не зберігся. Із трьох дзвонів зберігся також тільки один.
У 1994 році український художник Іван Сухий відтворив точну копію Рудківської ікони Матері Божої — Цариці Бескидів. 11 листопада 1995 р. копія ікони повернулася до Рудок. Образ увів до костелу і посвятив латинський архиєпископ Львова Мар’ян Яворський. 2 липня 1996 р. кардинал Мар’ян Яворський оздобив ікону папськими коронами. У Рудках знову відродилася традиція паломництва до чудотворного образу.
На жаль, подальша доля оригіналу ікони трагічна. У 1992 році в Ясені під час відпусту невідомі зловмисники викрали чудотворний образ з прикрасами. Його до цього часу не знайшли, і подальша доля невідома. Врятована від пожежі і безбожницької влади, в той час, коли ніхто не боровся з церквою і можна було безперешкодно вшановувати Королеву Бещад (Бескидів), чудотворна ікона, схоже, безповоротно втрачена.
Рудківщина зберігає ще багато таємниць: невелика річка Вишня під час повеней стає бурхливим потоком і приносить багато цікавих знахідок. Місцеві жителі знаходили кістки мамонтів, оленів, коней, навіть шерстистих носорогів і турів, які водилися тут у дольодовиковий та ранньольодовиковий період. Адже саме через Рудки, як стверджують науковці, проходила межа льодовика. Проте серйозних наукових досліджень у цій місцевості не проводилося. Можливо, знайдуться ентузіасти, які прагнуть романтики і нових відкриттів. А можливо, знайдеться і чудотворний образ Рудківської Божої Матері…
Олександра ЧАУС
Джерело: РІСУ